Чотири тисячі людей у вишиванках і ще стільки ж вишиванок на виставці - для рекорду це, звісно, замало, але Перший всеукраїнський фестиваль національної вишивки у Тернополі може похвалитися іншим.
Колись українцям і паспорта не треба було мати, щоб дізнатися, хто і звідки родом. Достатньо було одягти вишиванку - кожен регіон, а подекуди навіть кожне село мало свої візерунки і кольори. Так колись вишивали тільки у Борщівському районі Тернопільщини, у селах вздовж Дністра. Тамтешні майстрині переказують легенду: коли турки повбивали у цих селах усіх чоловіків, жінки присяглися до сьомого коліна ходити лише в жалобному (чорному). У таких от чорних вишиванках і шлюб брали, і помирали, навіть наволочки на подушки так вишивали. Час сьомого покоління борщівських вишивальниць, кажуть, збіг у тридцятих роках минулого століття. Відтоді візерунки там справді стали "веселішими”.
На Буковині ж навпаки - "веселішого" візерунку, певно, годі й шукати. Великі яскраві квіти - її візитівка. Втім, досвідчені майстрині, прихильниці, так би мовити, "класики", на фестивалі потіснилися, аби дати місце молоді. Ось так, кажуть, модно вишивати тепер: бісером, гладдю, хрестиком - ікони, репродукції живописних полотен, зрештою, просто втілювати власні фантазії.
Покупці теж стали прискіпливіші, кажуть майстрині. Шукають домотканого полотна, не визнають акрилових ниток, найдешевше оцінюють вишивку хрестиком. Ціни на базарні варіанти чоловічих вишиванок стартують від двохсот гривень за річ, на мистецькі - ті ж суми, тільки в умовних одиницях. Жіночі вишиванки ще дорожчі.
| 
